|
Історія півострову
...Два століття тому це був пустий безлюдний острів в морі, настільки білий від піску та вибілених від солі водоростей, що за однією з легенд турецькі мореплавці, побачивши цей сяючий острів, прозвали його "Хар", що означає "білий, сніжний". Звідси скоріш за все пішла назва селища Хорли.
І хоча в сучастності найчастіше використовують фразу: "півострів Хорли", насправді сам півострів, на якому розташоване селище, має іншу назву. І на те є своя причина. Землі цих місць були дуже бідні, скрізь була лише суцільна глина, на якій майже нічого не росло, окрім гірького полину. Так і прозвали у народі цей півострів: "Гіркий кут", і це ім'я він носить по сей день.
Але не зважаючи на такі бідні землі, у цього місця були величезні переваги: невичерпні артезіанські джерела прісної води та гарячі гейзери прямо в морі, що підігрівали бухту й вода взимку не замерзала. Це було ідеальне місце для заснування порту! Тож саме завдяки таким природним властивостям на це цікаве місце звернула увагу відома підприємиця Софія Богданівна Фальц-Фейн (яка згодом стала баронесою), і наприкінці XIX століття острів заселили люди, з'єднавши острів з материком насипним перешийком.
Обстеживши природний фарватер, що утворився внаслідок морських течій, було виявлено, що його глибина сягає від 8 до 12 метрів, до того ж у півострова було дуже вигідне географічне розташування, тож все сприяло тому, щоб розпочати будівництво порту. І у 1897 р. закипіла робота.
У 1903р. була побудована морська пристань, і населенний пункт Хорли офіційно отримав статус порту, що став доволі крупним на той час. Було засновано пароплавство з власними грузовими та пасажирськими суднами. Лінією Хорли — Одесса, Хорли — Севастополь ходив комфортабельний пароплав «Софія». Пароходи, що заходили до порту, зустрічали музикою, що лунала над містечком, і всі біжали на причал зустрічати рідних людей та гостей міста.
У ті роки, коли у сильні морози мертвими ставали усі чорноморські порти, замерзали Одеса, Херсон, Скадовськ та Миколаїв, а іноземні судна надовго застрягали біля причалів, - причали Хорлів кипіли від роботи, й судна заходили до них без допомоги льодоколів.
Грузовими суднами в Європу возили пшеницю, жито, ячмінь, вовну, овчину, м'ясо, худобу, устриці. До того ж 100 гектарів виноградників давали достатньо вина на продаж. Оновним вантажем, який експортувався, був хліб, він мав широкий споживчий попит за кордоном, тому оберти заморської торгівлі росли з неймовірною швидкістю.
Окрім розвитку порту, півострів Хорли мав також дуже сприятливі умови для створення устричних ферм. На сході півострову простягається низька коса, довжиною близько 2 км, що омивається доволі соленими водами, сприятливими для росту устриць. А з південної сторони коси знаходиться глубоководний тихий басейн Каркінітської затоки, що захищає косу від сильних морських хвиль двома рядами мілин. На цій косі була вирита ціла система басейнів, що поєднувалися між собою каналами зі шлюзами та природними водоймами.
Великим попитом також користувалися усілякі консерви, на яких стояла торгівельна марка Софії Фальц-Фейн - золота рибка не велосипеді. Цей логотип ви можете побачити на воротах портового скверу, де знаходиться відомий фонтан "купальниця", що зберігся з тих часів по сей день; фонтан був відреставрований і нині повністю функціонує.
Своєму розвиткові Хорли завдячують баронесі Фальц-Фейн, бо саме завдяки порту селище швидко перетворилося на квітуче місто. Софія Богданівна Фальц-Фейн була розумною, освіченою та поважною жінкою, вона любила своє діло та не шкодувала грошей на розвиток містечка та піклувалася про щасливе життя його мешканців. Все більше людей стало приїздити сюди щоб влаштуватися на нову роботу та отримати житло.
За своїми вчинками та справами Софія Богданівна була дійсно винятковою жінкою. ЇЇ іноді називали місцевю Катериною Великою. ЇЇ Таврійське царство було державою в державі. Все тут було своє власне, усі галузі економіки та соціального життя. Зразкове сільське господарство, промисловість, торгівля, транспорт.
В Хорлах з'явилися величезні склади (будівля нашої бази "Сонет" - це одна з тих старовинних будівель складів, що зберіглися по сей день і були перероблені під базу відпочинку), млин, елеватор, док, митниця, пошта, банк, телеграф, готель для моряків, лікарня, метеостанція, (функціонує і по сей день), водопровідна вежа, рибне виробництво та устрична ферма, працював ілюзіон (кінотеатр), ресторани, бальний зал, був створений оркестр та хор, і був навіть власний монетний двір, тому що всередені маєтків більш вигідно було використовувати власні гроші. А телефон зв'язав Хорли з Асканією та Скадовськом.
Містечко перетворилося на оазис квітів та зелені посеред моря. Тут було все для щасливого життя! Окрім роботи та житла, місцевим мешканцям надавалася можливість навчатися, а найкращих учнів баронеса Софія Богданівна відправляла на навчання в Німеччину за свій рахунок.
В Хорлах було посаджено декілька парків, ботанічний сад, красиві квітники та сади. Один з таких парків зберігся і по сей день (знаходиться на в'їзді в Хорли). На той час це був парк з різноманітними рідкисними деревами та рослинами, привезеними з різних куточків Європи. У парку було величезне озеро з каналами та острівками, між якими плавали граціозні лебеді.
Тут ще й досі залишилися старовинні бесідкі та містки, що поєднували острівки, але нажаль на даний момент парк занедбаний, а озеро поросло очеретом.. Єдине, що досі функціонує - це чисте джерело питної води.
Про Соф'ю Богданівну та створене нею місто-порт так писав письменник Валентин Пікуль : "Я видел Хорлы только на фотографиях и тоже хотел бы в них жить... Хорлы напомнили мне тот мир, в каком, наверное, жили романтики и бродяги ослепительной гриновской мечты. Внешне город был похож на оранжерею среди прудов и экзотических клумб: вдоль широких улочек белели односемейные дома, утопавшие в цветении фруктовых садов; здесь как в романах А.Грина, жители говорили на многих языках, не ведая розни, и не хватало разве легконогой Асоли, ждущей с моря корабль под алыми парусами..."
"Порт как порт. Но зато город Хорлы – это моя гордость, и кто хоть раз увидел его, тот останется в нем навсегда…"- слова баронеси.
Софія Богданівна із турботою відносилася до жителів свого містечка. Відомо, що на одруження кожній нареченій баронеса власноруч шила вінчальну сукню, вона дуже раділа кожній новій родині!У 1896–1900 рр. населення Хорлів нараховувало близько 2000 сімей. Софія Богданівна із захопленням повідомляла своїм рідним у Преображенці та Асканії-Новій про те, що в Хорлах з кожним роком населення зростає у три рази, ніякої поліції, ніяких скандалів, та що вона відкриває типографію для випуску своєї газети та монетний двір для місцевої торгівлі.
Баронеса завжди прагнула заохотити селян до знань.
Вона відкрила безкоштовні гімназичні трирічні класи для дітей. Найкращим учням баронеса сплачувала подальше навчання в гімназії, а особливо талановитих навіть відправляла на навчання у Німеччину за власний рахунок. Чимало уваги приділяла поміщиця й благодійності. Для бідних вона відкрила у Херсоні притулок та дешеву столову.
В Хорлах народилося п'ятеро (з восьми) талановитих дітей баронеси. Один з них, Федір Фальц-Фейн, став засновником всесвітньо відомого заповідника Асканія-Нова.
Для себе в Хорлаїх Софія Богданівна побудувала одноповерховий будиночок на декілька кімнат, де вона сумлінно працювала, навіть коли їй було за 80 років. До недавніх часів в будинку розташувалася контора Хорлівського портопункту, але зараз, нажаль, будівля занедбана.
Життя баронеси обірвалося, нажаль, дуже трагічно. У 1919 р., у розпал громадянської війни, діти баронеси вирішили відвезти мати за кордон, знаючи про розправи більшовиків та побоюючись за її життя. Однак баронеса відмовилася від'їзжати та забажала залишитись у рідних душі Хорлах, вважаючи, що нова червона влада не стане піддавати її репресіям, враховуючи її вік та статус. «Нічого зі мною не станеться, я стара жінка і нікому не зробила зла. Хто мене, стару, зачепить. Я людям робила тільки добро. Вони не дадуть мене в образу. Залиште мене тут із Богом» - казала баронеса.
Революції як такої в Хорлах не було. Колишній керівник порту Порфірій Таран долучився до більшовиків, щиро вірячи, що в Хорлах все залишиться по-старому, а він зі своєю командою наведе порядки там, де дійсно порушувалися права людей і відбувалася жорстка їх експлуатація. Він настільки вірив надійності та порядності своїх однодумців, що відправляючись з ними до Перекопу, не залишив жодної охорони баронесі і навіть не помітив, що від групи від'єдналися два матроси та повернулися у Хорли. Правда була такою, що багато з тих, хто приєднався до більшовиків, були справжніми злочинцями, які збагачувалися за рахунок вбивств та грабежів багатих.
..16 червня 1919 р. Софія Богданівна, за свідченнями очевидців, провела увесь день за справами у власній конторі. А вночі пуля більшовиків настигла беззахисну 84-річну жінку через замочну скважин дверей однієї з кімнат тієї ж контори.. Трагічна розв’язка настала швидко, але деспотичним нелюдам і цього було недостатньо, матроси добили помираючу жінку штиками. Обставини тієї ночі достеменно не з’ясовані.. Жителі містечка таємно поховали баронесу на кладовищі у Хорлах.
..Багацтв матроси так і не знайшли.. Довгий час шукачі скарбів переривали острів, руйнували стіни домів, псували майно. Та багатство було поруч.. Але воно представляло собою порт, будівлі, судна - все було вкладено у бізнес...
Фамільна усипальня Фальц-Фейнів знаходилася в Асканії Новій, але була зруйнована у 1925р. разом із церквою. Зараз на цьому місці бароном Едуардом Фальц-Фейном (внук Софії Богданівни) встановлена меморіальна дошка. А в Хорлах, у портовському сквері, біля фонтану купальниця, Едуард Фальц-Фейн встановив пам'ятну стелу своїй відомій бабусі та мемориальну плиту на її могилі.
на кам'яному надгробку вказана тільки мала частина того, що зробила Софія Богданівна для людей. Цю добру та розумну жінку шанують та пам'ятають вже більше 100 років..
Відбитки минулого
…Величезна імперія Фальц-Фейнів була зруйнована в період революції. Більшість маєтків, крім славнозвісної Асканії-Нови, була повністю зруйнована. В самих Хорлах «тримаються» ще кілька старовинних портових споруд біля моря, зерносховища, будинок морвокзалу, один із будиночків, де знаходилася контора порту, алея з залишками зелених насаджень, старовинний парк, винні погреби, будівля лікарні (база відпочинку "Поместье"), фонтан «Купальниця» з італійського мармуру та червона дорога біля моря, яка зберігає свій колір вже більше 100 років...
Розташування усіх історичних локацій ви можете подивитися на
мапі Хорлів.
Портові зерносховища
Червона дорога, яка зберігає свій колір вже більше 100 років
Порт
Будівля морського вокзалу
Таку черепицю виробляли у Франції брати Тібо та Франсуа Жилардоні (Gilardoni). її завозили до Херсонської та Таврійської губернії торговці зерном. Так і з'явилися в Хорлах будиночки, вкриті марсельською черепицею. Вона ще досі зберіглася на дахах деяких будинків в Хорлах. Одним з таких прикладів є житловий будинок, сусідній з нашою базою "Сонет" (біля входу).
Старовинний парк
Винні погреби
P.S.
Автор: Михайло Олійник
Софія дивиться привітно
Вже скільки років в морську даль,
А хвилі котяться тиндітні,
В собі ховаючи печаль...
Знов моря подихи духмяні
На крилах чайки принесли,
Застиг в ранковому чеканні
Колись великий порт - Хорли!
Колись така весела гавань,
Перлина в серці цих степів,
Вже не прийме з далеких плавань
Аж сім торгових кораблів...
Землі таврійської дарунки
Вже не поїдуть у Європу:
Нема від часу порятунку,
Мов від всесвітнього потопу...
Лиш моря подихи духмяні
На крилах чайки принесли,
Застиг у довгому чеканні
Колись великий порт - Хорли...
|
